11.02 - 355 років від дня народження Самійла Васильовича Величка українського козацького літописця.

 

   1670 року в козацькій родині першої сотні Полтавського полку народився майбутній історик-літописець Самійло Величко.

   Любов до книг йому прищепили в сім’ї. Батько — Василь Величко — був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику бібліотеку.

   До 1690 року Самійло закінчив Києво-Могилянську академію. Навчався він в один час із Пилипом Орликом. І якщо Орлик після навчання почав працювати консисторським писарем у Київській митрополії та паралельно писати поезію, то Величко пішов «служити Війську Запорозькому в поважному домі з панів Малоросійських благородного Його Милості пана Василя Леонтійовича Кочубея, писаря на той час військового генерального».

   Військові канцеляристи були особливим колом світської української інтелігенції з розвинутою національною самосвідомістю й демократичними поглядами. Водночас із військових канцеляристів у Генеральній військовій канцелярії формувалась українська адміністративна еліта.

   На початку 1705 року Величко був уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де служив старшим канцеляристом, залучався до посольств гетьмана Івана Мазепи. Подорожуючи у складі військового корпусу Правобережною Україною, він ставить собі запитання — як так сталося, що квітуча колись вітчизна наша Україна доведена до занепаду, а славні діяння пращурів виявилися забуті? Щоб з’ясувати причини, він вирішує взятися за написання фундаментального історичного твору, використовуючи не тільки усні перекази, а й книги та численні документи, що були доступні йому як службовцю генеральної канцелярії.

   Точно відомо, що в 1712 році Величко ще був «у неволі». В умовах війни з Пилипом Орликом проти «мазепинців» у лівобережній Гетьманщині не вщухали репресії: московити хапали всіх, разом з дружинами, старими матерями, сестрами та іншими родичами. Але Величка немає у списках українських «колодників», відправлених у Москву та Сибір, не згадує він і про перебування десь на засланні. Найімовірніше, він перебував під арештом десь в Україні — можливо, хтось із колишніх колег замовив за нього слівце.

   Після звільнення, орієнтовно в 1715 році, Величко продовжив роботу над «Літописом», перебуваючи спочатку в маєтку полтавського полковника Василя Кочубея в Жуках, потім — у Диканьці. Праця була завершена до 1728 року. Через неї Величко навіть втратив зір…

   Останні роки життя провів у селі Жуки. Мов легендарний давньогрецький поет Гомер, надиктовував свою чергову працю — «Космологію» найнятим писарчукам. У Жуках помер і похований. Місце поховання не встановлене.